• English
  • Русский
  • Українська

Диригентське тріо Зразково-показового оркестру

ОЗБРОЄНІ ПІСНЕЮ, ПОКЛИКАНІ МАРШЕМ...


          Військовий диригент здавна користувався неабиякою шаною у військах, адже, попри творчу професію, він завжди зі своїми музикантами крокує пліч-о-пліч з солдатами та офіцерами як на парадах, так і на полі бою. У наш час маистри військової музики залишаються затребуваними. Адже ми часто помічаємо їх на полігонах, парадах та міждержавних урочистостях. Проте краще за інших про професію військових диригентів можуть розповісти ті, кому за помахом диригентської палички підкоряються не лише мелодія, а й зброя.

    Знайомтеся — начальник—художній керівник Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних Сил України підполковник Ігор Биковський. Він вже понад чотири роки очолює цей колектив, який, без перебільшення, вважають еталоном виконання військової музики Збройних Сил України.

        — Диригент — це професія ексклюзивна, навчитися якої практично неможливо. Крім ритму, диригент передає оркестру динамічні ефекти (посилення й ослаблення звуку), прискорення, уповільнення і зупинки руху, а також показує, коли якому інструменту вступати. Насправді, коли ми беремо до рук диригентську паличку, музиканти, які виконують твір, перестають бути самостійними особистостями, а об'єднуються звучанням, якість якого безпоспередньо залежить від професійності їхнього керівника, — розповідає підполковник Ігор Биковський.

      Офіцер, який ще з раннього дитинства обрав музику як професію, не з чуток знає, скільки щаблів треба пройти, аби виховати з себе справжнього музичного майстра.

       — Як і всі музиканти, диригент повинен обов'язково пройти перші щаблі свого кар'єрного зростання — закінчити музичну школу та музичне училище. Тобто почати опановувати фах ще в ранньому дитинстві. Потім — консерваторія для цивільних та військово-диригентська кафедра для тих, хто вирішив присвятити себе не лише музиці, а й службі у військах. Але й це ще не все. Після завершення навчання курсанти отримували лейтенантські погони та вирушали до гарнізонів приймати полкові або ж бригадні оркестри, — розповідає Ігор Петрович.

      Всі ці етапи становлення пройшов і він, поступово зростаючи від курсанта та керівника оркестру механізованої бригади у Білго-род-Дністровському Одеської області до очільника найбільшого військово-музичного колективу Збройних Сил України. За ці роки, майже двадцять «календарів», він не лише переїжджав з місця на місце, а передусім зростав у професійному відношенні, що вкрай важливо для диригента.

      — Керівник оркестру постійно розвивається як фахівець. Він розпочинає свою офіцерську службу з полкового оркестру, де зо двадцять музикантів. А потім дедалі підвищує майстерність. У нашому колективі близько семи десятків музикантів, які здебільшого мають вищу освіту — на цьому базується академічний статус оркестру. Відповідно, на нас лягає і забезпечення заходів на найвищому державному рівні. Наприклад, лише цього року ми вже взяли участь майже у шістдесяти заходах — зустрічали президентів інших країн, вищих посадовців різних держав світу, грали на фестивалях, концертах та виступах різноманітного формату, — зауважує підполковник Ігор Биковський. — І весь час диригент, разом зі своїми музикантами, має бути на висоті.

      Особливо це стосується знаного колективу, який має понад 65-річну історію. Вже на початку 90-х оркестр заявив про себе як про військово-музичне з'єднання незалежної держави в Україні та за її межами. Цей колектив також брав участь у створенні нової редакції Національного гімну і першим його виконав. Однак його історія сягає середини минулого століття і бере початок з грудня переможного 1945 року. Саме тоді провідний творчий колектив України вперше зібрав Дем'ян Літновський як оркестр штабу Київського військового округу.

       Колектив одним з перших виїхав за кордон та почав виступати перед іноземною аудиторією. Нині в географічному активі колективу виступи у Франції, Норвегії, Польщі, Швеції, Німеччині, Австрії, Бельгії, Англії, Італії та інших країнах. Як пригадує начальник оркестру, під час відряджень за кордон трапляється, що одному диригенту необхідно керувати виступом зведеного оркестру, який об'єднує сотні музикантів з різних країн. У цьому випадку йому не доводиться шукати перекладача, адже мова музики — мелодія, вона не потребує перекладу. За свою офіцерську кар'єру Ігор Биковський понад п'ятдесят разів виїжджав за кордон для участі в різноманітних міжнародних музичних фестивалях, де призначався головним диригентом фестивалю та знаходив спільну мову зі зведеним оркестром, захоплюючи слухацьку аудиторію неймовірним звучанням велетенського колективу, який розумів його без жодних слів. Але цим диригентська професія не обмежується. Саме диригенти створюють нові аранжування та пишуть твори для оркестрів, які повинні крокувати в ногу із сучасністю та підтримувати в аудиторії інтерес до музики. При цьому головне завдання керівника колективу — зробити її цікавою для слухачів.

      Окрім начальника оркестру, в академічному служать ще два військові диригенти. Один з них — майор Максим Гусак. Він переконаний, що його професія вимагає неабиякого порозуміння з музикантами, до яких необхідно донести свою творчу волю, не позбавляючи їх своєї самобутності, позаяк усі вони — творчі люди.         

     — Кожен музикант відчуває слабкість диригента, тому йому необхідно тримати свою професійність на висоті. Окрім того, варто працювати з підлеглими так, аби зацікавити їх, донести ідею, що будь-який знаний музичний твір може звучати сучасно. Головне його завдання — захопити музикантів, повести за собою. Адже оркестр — це команда. А в команді має бути лідер, який візьме на себе усю відповідальність. Хоча трапляється, що музикант не відразу розуміє свої можливості. І завдання диригента — розкрити його прихований талант, — розповідає майор Максим Гусак.

     Але будь-які слова відходять на другий план, коли звучить музика. Диригент розпочинає концерт, сповнений емоцій, хвилювання та життя. Саме такими були творчі вечори, організовані оркестром цього року, коли кожен диригент представляв свій творчий доробок у циклі концертів «З музикою в серці». Відкрив серію виступів майор Максим Гусак із програмою «CONTRastDanse», яка не лише занурювала глядачів у світ музики, а й захоплювала ритмом танців, пропускаючи їх через призму контрастів. Невдовзі за диригентським пультом виступав і капітан Борис Школовий, який представив свою програму «На зламі століть». Аби підготувати годинну програму, автору знадобився не один рік. Наприклад, елегію для тромбона з оркестром він розпочав писати ще в Чернігові, де служив диригентом камерного симфонічного оркестру Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України. А закінчив цю роботу за кілька років вже в Києві. На черзі «Парад солістів», який восени завершить серію творчих вечорів, підготовлених військовими диригентами Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних Сил України. Тож, як ми бачимо, професія диригента доволі багатогранна, що не може не помітити поціновувач музики, заради якого і працюють майстри диригентської справи.


Максим ХОРОШУНОВ, за матеріалами газети «Народна армія» №117 від 08.07.2013р.